Найкраще під огірки відводити високородючих ділянки, отримували в попередні 1-2 роки гній або гній був внесений восени під основну підготовку грунту. Погано переносять важкі глинисті або запливають грунту, де необхідно застосовувати спеціальну глибоку обробку. Не можна розміщувати огірки після культур з родин гарбузових (гарбуз, кабачок, патисон, кавун і диня), а також на ділянці, де попередні 2-3 роки вже вирощувалися огірки. Краще всього розміщувати цю культуру після капусти, томату, картоплі.
Підготовка грунту полягає в осінній глибокої (20-22 см) перекопуванні (переорювання). Тільки в зонах з достатнім і надлишковим зволоженням можна використовувати весняну переорювання (копання), з одночасним внесенням органічних добрив і подальшим несильним накоченням (ущільненням) грунту. На холодних, запливають і пере зволожених грунтах можна з осені влаштовувати земляні гряди (гребені), а в посушливих районах, навпаки, борозни глибиною 10-15 см. Органічні добрива вносять восени під глибоке розпушування з розрахунку 3-6 кг на 1 м2. При цьому можна вносити й мінеральні добрива. Посів огірків виробляють старими (2-3-річними) насінням, обробленими ТМТД (4 г на 1 кг насіння) або перманганатом калію (марганцівки)-вимочування протягом 20 хв в 0,5-1,0% розчині. Якщо старих насіння немає, то свіжі необхідно прогрівати 4-6 годин в термостатах (при +40 ... +60 ° С) або на сонці протягом 7-10 діб. Гарні результати одержують від замочування насіння у розчині мікроелементів (А1, Мо, 2п) або біологічно активної речовини Агат -25% або Івін (0,0005%). Іноді проводять гарт насіння протягом 5-7 діб змінними температурами - + 15 ... +20 ° С вдень (6-8 годин) і -2 ... +2 ° С вночі (в холодильниках).
Глибина закладення насіння в грунт - 3-4 см. Сіяти краще пророщені насінням у вологий грунт. Терміни посіву залежать від температури грунту і зазвичай припадають на П-Ш декаду квітня - початок травня.

Трав'янисті фітоценози лук і пасовищ не потребують втручання в плані боротьби з шкідниками, хворобами та бур'янами. Це питан­ня постає після їх корінного поліпшення, коли вони перетворюються на агрофітоценози.

Людина необережним втручанням в екосистему порушує її захис­ні функції. Забур'яненість посівів, ушкодження їх шкідниками та хворобами — це ніщо інше, як реакція природи з метою стабілізації становища, збереження динамічної рівноваги. Розвиваються неба­жані трофічні зв'язки, зокрема порушуються взаємозв'язки між продуцентами (зеленими вищими і нижчими автотрофними росли­нами) і хемотрофними організмами (бактеріями, грибами, іншими мікотрофами), між рослинами — автотрофними продуцентами і рос-линами-паразитами (вовчок, кускута).

Внаслідок необережного втручання в екосистему вельми пригні­чуються також редуценти — організми деструктивного порядку, які перетворюють органічну речовину на мінеральні сполуки, — гриби, гриби-сапрофіти, корисні бактерії. При цьому зменшується кіль­кість корисної макробіоти, зокрема земляних черв'яків, і, навпаки, поширюються небажані види ґрунтової мезобіоти — личинки різних шкідників. Останнє пояснюється тим, що різко зменшується кіль­кість консументів — корисних ентомофагів, які в природі врівнова­жують кількість шкідників, тобто порушується динамічна рівновага між фітофагами й ентомофагами — шкідниками рослин і їх парази­тами. У зв'язку з цим виникає необхідність штучно, враховуючи конкретні умови, створювати чи порушувати певні трофічні зв'язки в штучно створеній екосистемі поля й сівозміни загалом.